биография тараса шевченко на украинском языке
Тарас Шевченко – Біографія (СКОРОЧЕНО)
Тарас Шевченко
(1814-1861)
Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині.
Дитячі роки проходять у селі Кирилівка (Керелівка).
Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка.
Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва.
Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.
1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану.
Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні.
Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.
Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.
Навесні 1838 р. Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.
Незабаром став студентом Академії мистецтв.
Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 року під назвою «Кобзар».
25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.
В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.
У 1844 р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.
5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.
31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.
Навесні 1846 року прибув до Києва, оселився в будинку.
У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.
Заарештували 5 квітня 1847 р., відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга.
Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 р. унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.
У квітні 1850 р. Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.
Звільнено з заслання у 1857 р.
Навесні 1858 поет прибув до Петербурга.
Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.
10 березня 1861 року Шевченко помер.
Биография тараса шевченко на украинском языке
Поет, письменник, маляр, громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.
Член Кирило-Мефодіївського товариства. Академік Імператорської академії мистецтв.
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.
Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.
У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка. 1823 року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.
Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п’яниці Петра Богорського. У 1829 році Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 році пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяева (здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів знущання задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури.
Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Іребінкою).
У 1837 році Тарас Шевченко написав поему «Причинна», а 22 квітня 1838 року спільними зусиллями згаданих митців Шевченко був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії слухав лекції з анатомії, фізіології, зоології, часто бував у театрах і музеях.
У 1840 році Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». У 1843 — 1845 роках поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Поет гостював у ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.
У 1845 році поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…» та всесвітньо відомий «Заповіт».
У 1846 році Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання
5 квітня 1847 року Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. Тут, у казематі, провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів.
Після закінчення слідства поет засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати та малювати.
Але Шевченко продовжував писати, ховаючись від унтерів та офіцерів, на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого.
У 1848 році поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря. Уже в дорозі на острів Кос-Арал Тарас Григорович чимало малював — і від цього повеселішав. На Кос-Аралі Шевченко жив бідно, зате не відчував тягаря солдатчини, багато читав, малював, писав.Але один офіцер доніс начальству, що Шевченко всупереч волі царя живе не в казармі, а до того ще й малює. Негайно в поета було вчинено обшук, Тарас Григорович, попереджений друзями, спалив майже всі свої папери (листи, малюнки, різні згшиси), тільки «захалявні книжечки», передав на зберігання.
У 1850 році Шевченка переведено до Новопетровського укріплення — на півострові Мангишлак. Умови тут були жахливими. Шевченка тут протрималимайже сім років. Для нагляду за ним було прикріплено єфрейтора, котрий мав ходити за поетом як тінь і стежити за тим, щоб Тарас Григорович не міг ні писати, ні малювати. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки — цингою та золотухою.
На початку 1857 року друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення, але офіційного дозволу Шевченку довелось чекати аж до серпня. Повернення поета до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни. У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.
4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання акадеціка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників.
10 березня 1861 року Тарас Григорович Шевченко помер.
Поеми «Гайдамаки», «Єретик», «Кавказ», «Великий льох», «Сон» («У всякого своя доля…»), «Катерина», «Наймичка», «Неофіти», послання «І мертвим, і живим…», п’єса «Назар Сто-доля» повість «Художник», збірка поезій «Кобзар», «Щоденник».
Тарас Шевченко
9 березня 1814 — 10 березня 1861
Тарас Шевченко народився у 1814 році в селі Моринці Черкаської області, в сім’ї кріпосного селянина Григорія Івановича Шевченка. У Тараса було 2 брати і 4 сестри. Юний талант рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 12 років. Дитинство Шевченка провів у селах Моринці та Кирилівка, які належали його поміщику, генерал-лейтенанту Василю Васильовичу Енгельгардту. Інтерес до малювання і поезії у Тараса Шевченка проявився з самого дитинства. У 8-річному віці хлопчик поступає на службу до місцевого вчителя-дяка Павла Рубана, де і навчається грамоті. На 16 році його життя він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.
На початку 1831 року поміщик переїжджає в Санкт-Петербург, де триває навчанняТараса Шевченка вже у «мальовничих справ цехового майстра» В. Ширяєва. У ШиряєваТарас міг змальовувати статуї в Літньому саду і відвідувати Ермітаж. Одного разу Шевченко, копіюючи на полотні чергову скульптуру, знайомиться зі своїм земляком Іваном Сошенком, який у свою чергу представив його К. Брюллову та В. Жуковському. Визнання обдарованості кріпосного Тараса Шевченка з боку видатних діячів російської культури відіграли вирішальну роль у справі викупу його з неволі.
Тарас Шевченко біографія скорочено
У 1838 р. 22 квітня Жуковський і Брюллов викуповують у Енгельгардта Тараса Шевченка з кріпацтва за 2500 рублів, і в 24 роки він отримує свободу. Гроші на звільнення Тараса Григоровича були отримані від продажу на аукціоні портрета Жуковського, написаного Брюлловим. Тарас Шевченко залишився безмежно вдячний їм за звільнення.
У 1838 році відразу після викупу з кріпацтва Шевченко вступає до Академії мистецтв, де жадібно вивчає живопис, малюнок і творчість російських і українських письменників. Після закінчення в 1844 році Академії мистецтв письменник повертається в Україну, в Києві працює художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У цей же період Тарас Григорович знайомиться з Костомаровим, формуються його політичні погляди. Він вступає в «Кирило-Мефодіївське» суспільство. За епіграму на імператрицю і революційний настрій віршів збірки «Три літа» в березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання до Орської фортеці, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола І своїм указом заборонив Тарасу Шевченку писати і малювати, що для нього було досить гнітюче.
Як художник Тарас Шевченко в 1848 році був включений до складу експедиції з дослідження Аральського моря, де активно малював аквареллю пейзажі і портрети. У 1851 році художник був включений також у геологічну експедицію в горах Каратау. У вільний від роботи час, в період заслання, він писав повісті російською мовою і створював жанрові малюнки.
Тарас Шевченко біографія скорочено
Завдяки клопотанням віце-президента Академії мистецтв графа В. П. Толстого та його дружини, в 1857 році Тарас Шевченко повертається із заслання. Поет живе в Москві і Петербурзі. У 1859 році приїжджає в Україну, але перебуває під наглядом поліції, постійне проживання в Україну йому заборонене. Тому Шевченко повертається в столицю.
До цього часу здоров’я поета було підірване десятирічним засланням. Свій 47-й день народження письменник зустрічає тяжкохворим (водянка, проблеми з серцем, розлад печінки).
Тарас Григорович помер 10 березня 1861 року в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Тарасовій горі (м. Канів).
Незважаючи на короткий життєвий шлях, Тарас Шевченко залишив великий відбиток у літературі і художньому мистецтві. Шевченко писав, в основному, в жанрі поеми («Гайдамаки», «Сон», «Катерина» та ін.), балади («Причинна»), повісті («Княгиня», «Музикант»). Загальновідомі збірки його віршів — «Кобзар» (рання творчість), «Три літа», «У казематі» (написані в ув’язненні). Тарас Шевченко — автор більше 1000 художніх робіт, в основному, це пейзажі, портрети, жанрові малюнки. Він досконало володів технікою написання картин олівцем, пером, аквареллю та олією. Шевченку було присвоєно ступінь академіка з гравірування. Випущений альбом картин Тараса Григоровича Шевченка«Живописна Україна».
Тарас Шевченко — геній планетарного масштабу. Його праці перекладені на більшість мов світу. У багатьох державах за межами України встановлено пам’ятники Шевченка. На честь поета названі парки, виші, бульвари, театри і вулиці.
Біографія Тараса Шевченка
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда — поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей — старші — Катерина та Марія, брат Микита, молодші — Ярина, Марія, брат Йосип.
1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев’ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса.
Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом — у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.
1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву — різних живописних справ майстру.
1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.
Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано “стороннім учнем” до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї — швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.
У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами “Хлопчик-жебрак дає хліб собаці”.
У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада “Причинна”, 1838 — поема “Катерина”, елегія “На вічну пам’ять Котляревському”, 1839 — поезія “Тополя”, “До Основ’яненка”.
1840 року побачила світ збірка творів Шевченка “Кобзар”, що містила вісім творів: “Думи мої …”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”. 1841 року вийшов альманах “Ластівка” із п’ятьма творами Шевченка: баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” — “Галайда”, окремим виданням вийшла поема “Гайдамаки”. У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину “Циганка-ворожка”.
Із-під пензля Шевченка виходять малюнки “Козацький бенкет” (1838), “Натурниця” (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з’являється “Марія” — малюнок до поеми О.С. Пушкіна “Полтава”, 1841 – до оповіданнь Квітки-Основ’яненка “Знахарь”, Надєждіна “Сила волі”, 1842 — “Зустріч Тараса Бульби з синами” до повісті “Тарас Бульба”. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами “Катерина” 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з’явився уривок із п’єси “Никита Гайдай”, написаної російською мовою та поема “Слепая”. 1843 року Шевченко завершив драму “Назар Стодоля”, а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема “Гамалія”.
19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам’яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп’ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в “Убіжище” біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок “Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці”.
В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів “Живописна Україна”. З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш “Розрита могила”. Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему “Тризна”, яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.
Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом “Вірші Тараса Шевченка”, переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію “Чигирине, Чигирине…”.
Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск “Живописной України”, до якого увійшли шість офортів: “У Києві”, “Видубицький монастир у Києві”, “Старости”, “Судня рада”, “Дари Богдановії українському народові”, “Казка”.
1844 р. поет закінчує поему “Сова”, створює поему “Сон”, поезії “Дівичії ночі”, “У неділю не гуляла…”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно…”, “Заворожи мені, волхве…” та вірш “Гоголю”.
У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання “некласного художника”. У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.
Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії “Андруші”, у вересні 1845 гостює у Кирилівці.
На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії “Не женися на багатій…”, “Не завидуй багатому…” та містерію “Великий льох”. У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми “Наймичка”, “Кавказ”, вступ до поеми “Єретик”. Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав у альбом “Три літа”. Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії.
Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав “Заповіт”. У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.
У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку “Три літа”.
17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі “Третього відділу”. Тут він створив цикл поезій “В казематі” (“В. Костомарову”, “Чи ми ще зійдемося знову?”, “Мені однаково…”, “Садок вишневий коло хати”).
Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом “Три літа”. Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті “Близнеці”.
В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з’являються нові вірші: “Думи мої, думи мої…”, “Згадайте, братія моя…”, поеми “Княжна”, “Сон”, “Москалева криниця”, поезії “N. N.” (“Мені тринадцятий минало”), “Іржавець”, “А.О. Козачковському”, “Полякам”. У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.
У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: “А нумо знову віршувать”, “У бога за дверми лежала сокира”, “Варнак”, “Ой гляну я, подивлюся…”. У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки “Пожежа в степу”, “Джангисагач”, “Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ї”, “Урочище Раїм з заходу”, “Укріплення Раїм”, “Спорядження шхун” (два малюнки), “Пристань на Сирдар’ї”, та інші.
Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.
Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести “Щоденник”.
2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді.
За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у “Більшу книжку” свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: “Неофіти”, “Юродивий”, триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”. Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з’являтися у пресі переклади деяких його творів.
На початку 1859 року вийшла збірка “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко”. У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.
15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком “Кобзар”, двома накладами вийшов альманах “Хата” із дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під редакційною назвою “Кобзарський гостинець”. У журналі “Народное чтение” як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.
Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.
13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу “Основа”, де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою “Кобзар”. У рецензії “Современника” на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші “Чи не покинуть нам, небого” поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.